Я візьмуся Задруга кінець
Незабаром, проте, увагу нашепрівлек що ввійшов до кімнати юнак. Підійшовши до старого, голосом шанобливим ітіхім він відповів і сказав йому щось на вухо. - Не треба ніяких вибачень, дитино, - відповів йому старий.-Кожен зобов’язаний допомагати ближньому своєму. Візьміть це, мені шкода, що тут невеликі п’яти фунтів, але, якщо така сума виручить вас, я буду радий від душі. Сльози подяки бризнули з очей скромного юнака, але мояпрізнательность була чи не більше! Я був готовий задушити славного старцав своїх обіймах - так порадувало мене його добросердя! Але він сновапогрузілся в читання, а ми продовжували розмову.
Раптом мій співрозмовник, згадавши про справу, заради якої прибув на ярмарок, сказав, що як не дорожітон суспільством вченого доктора Прімроза, але повинен ненадовго мене покінуть.Услишав моє прізвище, старий глянув на мене пильно й, коли мойпріятель вийшов, спитав, не доводжу Чи я ріднею великому Прімрозу, цього стовпа віри, цьому ревному поборнику Одношлюбність.
Ніколи ще небілось моє серце таким щирим захопленням! - Пане, - закричав я, - я щасливий, що заслужив схвалення такогопрекрасного людини, як ви, тим більше, що ваша доброта вже без тогопреісполніла моє серце радістю! Так, пане, ви бачите перед собою доктораПрімроза, поборника Одношлюбність, якого вам треба було назвати великим.